Leather Strip: Відданість, меланхолія, сила
Гадаю, всі певною мірою знайомі з трагедією Шекспіра «Гамлет». Ким був Гамлет – данським принцом, зайвою людиною, романтиком… Запитаєте, до чого тут industrial? Не буду довго тримати вас у невіданні, а представлю вам по-справжньому культову постать в industrial-музиці, земляка Гамлета, талановитого та працездатного композитора Клауса Ларсена. Єдиного учасника музичної «брили» під назвою Leather Strip. Він створив власний стиль, показавши дорогу таким проєктам, як Haujobb, Psychopomps… Сам Руді Ратцінгер із Wumpscut не раз зізнавався, що роботи Клауса свого часу сильно вплинули на нього.
Увімкнувши будь-який реліз Leather Strip, ви почуєте потужні, вибухові симфонії, у яких змішалися жорсткий electro-industrial, techno, EBM, готика та synth-pop. 30 березня на бельгійському лейблі Alfa Matrix вийшов його новий альбом, а таку подію пропустити не можна.
І я із задоволенням представляю вам ексклюзивне інтерв’ю, яке вдалося взяти нашому журналу.
Вітаю. Як зараз справи в тебе та в Leather Strip? Над чим зараз працюєш?
Привіт! Дякую, що цікавишся моєю роботою. У мене все чудово, дякую. Зараз виходить новий альбом “The Giant Minutes To The Dawn”. Сподіваюся, він сподобається людям. Я чекаю на листоношу, який принесе мені альбом, щоб я зміг побачити його в остаточному вигляді. Час від надсилання лейблу майстер-диска й художнього оформлення до отримання копії готового альбому здається дуже довгим. Я також дуже радий, що моя робота виходить у вашій країні. Мені завжди подобалися люди зі “сходу”, ще з дитинства я люблю притаманне їм відчуття меланхолії. Я знаю, що така музика сподобається жителям вашої країни, адже сильному народу потрібна сильна музика. Я дуже сподіваюся виступити у вас, коли позбудуся проблем зі спиною.
Ваш маєток біля озера неподалік від міста Ольборг досі залишається вашим домом і приміщенням Strip Studio? Розкажіть трохи, що це за місце. Що вас приваблює в цьому містечку? Спокійне й розмірене життя, ізоляція від галасливого суспільства? Чи щось інше?
Ми живемо в невеликому будинку в селищі під назвою Веггер. Це не маєток. До маєтку мені ще далеко :-). Мені потрібно перебувати на природі, у тиші та спокої, оскільки я пишу музику дуже ГУЧНО. Моє життя в однокімнатній квартирі було пеклом як для мене, так і для моїх сусідів. А ще мені подобається те, що мене і мого партнера прийняли тут із першого дня. Тут усі знають одне одного, і це робить життя менш складним. Великі міста мені теж подобаються, просто я не хочу там жити.
Можете розповісти про ваш новий реліз “The Giant Minutes To The Dawn”? Що очікує на слухачів?
Це дуже особистий реліз, як завжди. Але цього разу в ньому більше «темряви» та пульсуючих ударів. Назва («Гігантські хвилини до світанку») спала на думку під час безсоння, спричиненого кошмарними снами, коли хвилини стають гігантськими, а все погане виринає на поверхню свідомості. Я впевнений, що кожному знайоме це відчуття. Але воно швидко минає, адже поруч зі мною – моє кохання. Тому з таких ситуацій завжди є вихід. Я також записав свої перші відео. До обмеженого релізу входить DVD із п’ятьма відео, які я зробив сам і якими дуже пишаюся. Я не думав, що в мене вийде, але в мене вийшло, чорт забирай!
Я знаю, що ви починали створювати музику ще у 80-х. Що це був за час? Що змінилося відтоді? Може, є гурти тих часів, про які ви хотіли б розповісти сьогоднішнім шанувальникам industrial-музики й нагадати про них?
Так. Усе почалося наприкінці 70-х у кімнаті мого старшого брата. Щоразу, приносячи додому новий запис у стилі панк або new wave, він затягував мене до своєї кімнати й силоміць змушував слухати цю музику. Тому вже в ранньому віці в мене розвинувся смак до альтернативної музики. Найбільше мене приваблювали гурти, що використовували синтезатор. Потім я випадково купив перші сингли Fad Gadget і Mute Records, “Back to Nature”. Я став його великим фанатом, як і фанатом гуртів на кшталт Soft Cell і Depeche Mode. У 1982 році я купив свій перший синтезатор Moog і написав першу пісню. Лише у 1988 році я відкрив для себе жорсткіші стилі на кшталт Skinny і Front 242. Я слухав музику й інших стилів, від попу до фолку та від треш-металу до класики. Усе, у що були вкладені кров, піт і сльози.
Ви згодні з поділом на industrial і post-industrial?
Гадаю, що ні, оскільки пройшов через обидва періоди й не вважаю їх окремими. На мій погляд, наш музичний стиль завжди актуальний. Я можу послухати альбом 1988 року й отримати від нього таке саме задоволення, як і від нового релізу. Але добре й те, що нові гурти додають музиці нового звучання.
Leather Strip нерідко випускає ремікси. Що ви відчуваєте, пропускаючи чужий матеріал через себе? Ви намагаєтеся побачити задум автора чи показати власне бачення цієї композиції?
Мені часто ставлять це запитання. Зазвичай я намагаюся не слухати оригінал перед тим, як робити ремікс. Я слухаю лише вокал, а потім будую на його основі свою музику. Гадаю, це робить ремікс цікавішим. Немає нічого нуднішого за сингл із шістьма реміксами однієї й тієї самої пісні, зробленими з одними й тими самими звуками. У реміксі люди хочуть почути щось нове, і я хочу вкласти частинку себе в цю роботу. Гадаю, що більшості відомих гуртів на кшталт Depeche Mode варто залучати до реміксів радше людей «з-поза міста», ніж «домашніх» діджеїв. Лише тоді я знову почну купувати їхні сингли. Хе-хе. У нинішніх реміксах ви не почуєте “любові” до їхньої музики, а лише “Для танцполу згодиться” або “Цей новий звуковий сигнал я можу використати в усьому міксі”.
Що ви думаєте про такі гурти, як Psychic TV і Soft Cell?
Це боги. Величезне натхнення. Чудові виконавці. Я хотів би з ними познайомитися.
Можете розповісти про свій проєкт Klute. Чи правда, що до нього ви повертаєтеся, коли відчуваєте творчу кризу в Leather Strip? Як зараз справи у Klute?
Тепер назва вимовляється Klutae, оскільки назва Klute вже зайнята британським виконавцем. Усе почалося у 90-х роках, коли мені захотілося спробувати створити щось спонтанне із семплованими гітарами. Я хотів зробити побічний проєкт, оскільки Leather Strip – це “зона без гітар”. Проєкт мав великий успіх, і після перших релізів я вирішив не зупинятися. У наступні роки я отримував дедалі більше прохань випустити новий альбом Klutae. Потім у мене й лейблу, з яким я підписав контракт, виникло багато неприємностей. І я не з’являвся на сцені майже п’ять років. Потім, після мого “повернення”, прохання відновилися, і в мене з’явилося натхнення для подальшої роботи з Klutae. І я зробив найкращий альбом Klutae, який коли-небудь робив. Сподіваюся, що він теж незабаром вийде у вашій країні. Я чув, що цей альбом чудово підходить для вечірок із випивкою.
Яким чином з’являється оформлення ваших альбомів? Наскільки я знаю, ви керуєте цим процесом. Спочатку є уявлення, яким буде кінцевий результат, чи це приходить під час роботи?
Зазвичай я спочатку вибираю назву для релізу, а потім розглядаю ідеї. Мене може надихнути якась фотографія чи малюнок. Розроблення остаточного оформлення забирає досить багато часу. Це дуже важливо для мене. Мені потрібно цілковито довіряти людині, щоб доручити їй оформлення. Так само, як і у випадку з моєю музикою.
Що було найбільшим успіхом/невдачею у вашому житті?
Успіх = Зустріч із Куртом, коханням мого життя, і перший запис. Невдача = Те, що до 28 років я не зізнавався родині, друзям і самому собі в тому, що я гей.
У Leather Strip ви все робите наодинці. Складаєте, записуєте, зводите композиції. Чи так це? Як вдається бути таким багатозадачним?
Я завжди був таким. Якщо щось не так, я звинувачую лише себе. У дитинстві в мене був тільки один друг. У школі я був бунтарем, який одягався не так, як решта школярів. Я не був шкільним вигнанцем, бо був вищим за інших, тому міг надерти їм дупи. Принаймні, вони так думали, оскільки насправді в бійці я цілковитий слабак. Лише тоді, коли хтось ображає кохану людину, я перетворююся на людину-Klutae, і тоді кривдникові доводиться непереливки.
Розкажіть щось кумедне з історії Leather Strip. Може, були якісь цікаві історії під час запису альбомів або на виступах?
Найбільше позитивних емоцій я отримав від двох гастрольних турів у 90-х роках. Після них я захворів і втратив голос на кілька місяців, але зате ми з хлопцями повеселилися на славу. Зустрічі з людьми, які купують те, що я роблю, залишили фантастичні враження. А розпродаж більшості місць був для мене божевіллям. Я думав, що на мої шоу приходитиме дуже мало людей. Деякі домашні відео, зняті під час цих турів, потрапили на YouTube, тому можете ввести в пошук Leather Strip і подивитися те, про що я кажу. Дорослі люди, що поводяться як дворічні діти.
Які у вас плани на майбутнє стосовно Leather Strip?
Зараз нічого не планується. Я сподіваюся позбутися проблем зі спиною, щоб знову виступати. Я знаю, що не зможу знову поїхати на тривалі гастролі, але було б чудово влаштувати кілька шоу в різних куточках світу, і саме це я зараз обмірковую.
Із чим у вас асоціюється слово “Україна”?
Відданість, меланхолія. Сила. Життєва сила. Горілка. Сумні, але сексуальні очі. І розвиток.
Чули коли-небудь українські гурти?
Мені дуже подобалися перші альбоми Men Without Hats – хіба не правда, що вокаліст і один із клавішників українці? Мені також дуже подобається гурт Dust Heaven, кілька пісень якого я знайшов в Інтернеті. Ваша мова чудово поєднується з електронним стилем :-). Це запитання викликало в мене бажання пошукати музику інших українських гуртів. Дякую.
Чиї альбоми взяли б із собою на безлюдний острів?
Усі свої альбоми, ха-ха-ха. Це моє життя, тому я не поїду на острів без них. Але також я візьму всі альбоми Soft Cell, Marc Almond, Depeche Mode і Fad Gadget, щоб вони нагадували мені про мою юність, поки я сидітиму на пляжі та їстиму банан.
Що б ви хотіли сказати читачам журналу “Gothica”?
Я дуже сподіваюся, що моя робота припаде вам до смаку. Як я вже казав, Alfa Matrix підписали ліцензійний договір із Shadowplay Records. Тому я сподіваюся, що ви підтримуватимете темну музику та сцену. Як ви знаєте, ця сцена має дуже віддану та креативну аудиторію. Копайте глибше в пошуках хорошого матеріалу. Також бажаю чудово провести весну. Може, цієї весни ви знайдете те, що шукаєте.
Дякую за це цікаве інтерв’ю! Успіхів у всьому!
Для мене це було справжнім задоволенням. Сподіваюся, коли-небудь ми побачимося. Дякую!!!
текст: Андрій “Featon” Гаркуша
опубліковано в Gothica#4 (2007)
