10 років To Lose My Life. White Lies святкує день народження альбому новим синглом.

Раптово британський гурт White Lies нагадав нам про те, що 10 років тому вийшов їх дебютний LP To Lose My Life, який, увірвавшись до UK Albums Chart,  зайняв першу сходинку, незважаючи на змішані відгуки критиків. Гарним нагадуванням про цю дату став реліз нового синглу Hurt My Heart та відкриття попередніх замовлень на спеціальне видання To Lose My Life на офіційному сайті.

Особисто для мене це дуже особливий гурт. Саме з нього почалося моє свідоме захоплення жанром, назва якого в той момент мені ні про що не говорила. Пост–панк. Офіційно, за вікіпедією, їх жанр Post–punk revival, тобто нова хвиля пост–панку, що зародилася з приходом нового тисячоліття. А точніше на межі 90–х і 2000-х.

Але вже тоді, не розуміючи, що це за музика, не знаючи ніяких інших виконавців в даному жанрі, та не розбираючись в різних жанрах (хоча я і зараз не розбираюся, чого уж). Вже тоді, я знав, що глибокий, чистий баритон Гаррі Маквея, який співає мені про те, як «ми помремо в один день», але з милою та позитивної прибудовою з конструкції «давай постаріємо разом», я буду слухати ще дуже та дуже довго. Мені подобалися всі треки з першого альбому. Мені подобався текст, мені подобалася музика. Я міг йти містом що вмерзло у лютні, де зупинився транспорт, потопаючи по коліно в снігу, намагаючись не виходити на проїжджу частину. Намагаючись дихати, коли на мої груди давить налетіла завірюха, слухати To Lose My Life та Farewell to the fairground і відчувати себе щасливим.

З тих пір, я не пропустив жодного альбому White Lies, дивним чином, з кожною новою платівкою, з кожним експериментом в звучанні, вони потрапляли в унісон з моїм світовідчуттям.

Зараз у банди на фейсбуці 400 тисяч фоловерів. Вони відомі, успішні та приїжджають 29–ого вересня до Києва, де я із задоволенням побачу та послухаю їх в живу. Чого і вам раджу.

При користуванні матеріалами з даного ресурсу, будь ласка, вказуйте посилання на Gothica Magazine.