Магія «Аль Мор» 2026

Коли холодного зимового ранку відчинилися брами «Аль Мору», здалося, що лютий відступив. За скляними дверима більше не було зими — тільки шелест плащів, дзенькіт лат, шурхіт крил і запах кориці з ярмарку дивовижних речей. Фестиваль не почався — він пробудився.

Головна сцена зустріла гостей голосами гурту «Світлотіні». Їхні мелодії розливалися простором, ніби ранковий туман над гірською долиною. Під сценою стояли ельфи з тонкими вінками, відьми у високих капелюхах, кілька відьмаків із срібними мечами та принаймні три дракони — один із них, схоже, ще не до кінця навчився складати крила.

Конкурс косплею перетворився на справжній парад світів. У номінації «Косплей-дефіле» сценою крокували герої з Середзем’я, Гоґвортсу й Каер Морхена, поруч із авторськими персонажами, народженими вже тут, на українській землі. Melarina заспівала фентезі-кавери українською — і знайомі мелодії набули нового, майже закличного звучання. А коли «Абрикосова гора» виконала пісні про Середзем’я, зал підспівував так, ніби хтось щойно запалив сигнальні вогні Гондору.

Майстер-клас із історичного фехтування від «КиївГраду» зібрав натовп охочих. Мечі співали в повітрі — коротко, стримано, по-справжньому. Це був не театр, а ремесло, що пам’ятає вагу сталі. Ірландські танці від студії Firedance спалахнули раптово, як вогонь на сухій траві — швидкі кроки, чіткий ритм, оплески в такт.

Окрема магія творилася в літблоці. Тут замість клинків — слова. Лекція про історичну реконструкцію й фентезі нагадала: жодна вигадка не народжується з порожнечі. Інтерактив про потойбіччя змусив слухачів усміхатися й насторожено озиратися — а раптом пекло ближче, ніж здається? Зустріч із перекладачкою «Темної Вежі» перетворилася на подорож між світами — від автора до читача, від англійського рядка до українського звучання.

Особливої уваги заслуговувала дискусія про жіночі образи сучасного українського фентезі. Волонтерка, відьма, обрана — ці архетипи звучали вже не як казка, а як відлуння реальності. Зала слухала уважно, і в цьому слуханні було більше, ніж просто літературний інтерес.

А далі — єдинороги. Лекція Галини Глодзь із промовистою назвою «Чиста бестія. Хто такі єдинороги, як їх ловити і з чим готувати» зібрала повний зал. Середньовічні гравюри, міфи й іронія сплелися в історію про те, як людство століттями намагалося впіймати незбагненне.

Поки на сцені змагалися «Принцеси в обладунках», у майстернях народжувалися ловці снів, магічні зілля з бісеру й вікторіанські листи-пазли. За столами сиділи діти й дорослі — і було неможливо сказати, хто з них більше вірить у чари.

Стенди тягнулися справжніми кварталами вигаданих міст. Біля «Гаррі Поттера» приміряли шарфи факультетів. У зоні «Відьмака» тривали відбіркові ігри в «Гвинт» — серйозні, майже стратегічні бої картярів. «Майстерня Міядзакі» дихала ніжністю, а фотозона «Мавка. Справжній міф» перетворювала кожного охочого на героя української легенди.

Поруч із казкою стояла реальність. Благодійні стенди — 37 ОбМП, 92 ОШБр, «Книга на фронт», фонди та ініціативи — нагадували: у світі за межами фестивалю теж триває боротьба. І, можливо, саме тому тут так багато світла.

В ігротеці котилися кубики, у галереї художників світилися полотна з драконами й степовими духами, а командний квест «Захоплення» розпочав власну пригоду — з реєстрацією, інтригами й першими підказками.

Коли о шостій вечора почалася церемонія нагородження, сцена сяяла металом обладунків і блиском корон. А вже за кілька хвилин простір перетворився на великий бал-карнавал. Студія старовинного танцю «La Rêverie» закружляла гостей у менуетах і контрдансах. Плащі розліталися, сукні торкалися підлоги, хтось сміявся, хтось обережно відміряв кроки — і здавалося, що час розчинився між століттями.

«Аль Мор» не просто відбувся. Він став порталом — туди, де українське фентезі говорить голосно, співає, танцює, сперечається й збирає кошти на добро. Де дракони фотографуються з військовими, а принцеси носять обладунки не для декору.

І коли надвечір люди розходилися, тримаючи під пахвою книжки, сувої, настільні ігри й нові знайомства, було відчуття, що магія не зникла. Вона просто пішла разом із ними — у місто, в лютневий холод, у реальність.

Бо справжній Аль Мор — це не місце.
Це стан.

фото: Жабка (https://www.instagram.com/zhabk.aa)